Кліматична система

Клімат - характерний для даної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячною радіацією, її перетворенням у діяльному шарі земної поверхні та пов’язаною з нею циркуляцією атмосфери та океанів. Кліматоутворювальні фактори - сонячна радіація, циркуляція атмосфери і океану мають глобальний масштаб. У кліматичну систему об’єднують атмосферу, гідросферу, літосферу, кріосферу та біосферу.

Складові кліматичної системи перебувають у взаємозв’язку і складній взаємодії, яка характеризується прими мі та зворотними зв’язками. Океанічні течії здійснюють між широтний обмін тепла в океані: зокрема із тропічних у високі широти переносяться маси теплої води, з поверхні якої, особливо у холодну пору року, тепло переходить до атмосфери. Тим самим океан відіграє значну роль у формуванні поля температури в атмосфері і, як наслідок, особливостей її циркуляційних процесів. Атмосфера, у свою чергу, впливає на температуру поверхні океану.

Стан біосфери зумовлюється ресурсами тепла і вологи, які формуються внаслідок перетворення сонячної радіації у процесі взаємодії між складовими системи. З іншого боку, біосфера істотно впливає на стан кліматичної системи: рослинний світ значною мірою визначає відбивальну здатність планети, бере участь у процесах волого обміну, є основним джерелом кисню, регулює разом з океаном вміст вуглекислоти в атмосфері, формуючи її температурний режим. Особлива роль належить антропогенній діяльності у результаті якої змінюються властивості окремих складових і, як наслідок, кліматичної системи у цілому.

Складність і неоднозначність зв’язків у кліматичній системі, постійна еволюція її компонентів з різною інерційністю є причиною багатьох кліматичних змін на планеті. Оскільки за одних і тих же зовнішніх умов на Землі може існувати кілька типів клімату, стан кліматичної системи визначається не тільки зовнішнім впливом, але й взаємодією між її складовими.

Фізичні механізми, що впливають на кліматичну систему, а також основні взаємодії між її складовими називають кліматоутворювальними факторами. Їх поділяють на: зовнішні, які зумовлюють енергетичний вплив на кліматичну систему, та внутрішні, що характеризують властивості самої кліматичної системи.

Шляхи послаблення змін клімату

Прогнозується, що до 2030 року об’єми викидів шості основних парникових газів без додаткових зусиль збільшаться на 25-90% у порівнянні з показниками 2000 року. При використанні правильної стратегії можна уповільнити та стабілізувати підвищення кількості викидів парникових газів до атмосфери.

До цього часу розвинуті країни оприлюднили свої цільові показники зниження викидів до 2020р., але більшість з цих значень далеко відстають від позначеного МГЕЗК діапазону, який встановив зниження у 2020р. об’єму викидів на 25-40% нижче рівня 1990р.. Це необхідно для обмеження підвищення температури до 2ºC.

Жодне рішення, яке можна економічно та технічно виконати, само по собі не зможе вирішити проблему скорочення об’ємів викидів парникових газів у різних секторах економіки. У той же час стає зрозумілим, що для досягнення повного ефекту екологічно чистих технологій та раціонального використання енергії необхідні скеровані дії на міжнародному рівні.

Широке використання технологій, які не спричиняють змін клімату, є критично необхідним. Нагальним є широке впровадження чистих технологій у приватному секторі, а також їх широке використання. Це можливо досягнути за допомогою технологічного співробітництва між промислово розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Ефективне управління лісами, що є природними поглиначами вуглецю та здатні абсорбувати одну десяту частину світових викидів вуглецю, є дуже важливим у збільшенні біомаси, грунтів та лісової продукції.

Якщо не робити ніяких дій або якщо всі будуть продовжувати «замовчувати проблему», то протягом кількох десятиліть викиди парникових газів на планеті будуть рости та глобальна температура може підвищитись у цьому столітті більш ніж на 6 ºC.